Українська православна Церква
Кам'zнська єпархіz
Храм преподобного сергіz радонєжського
Життя преподобного Сергія
Преподобний Сергій народився в селі Варниці, під Ростовом, 3 травня 1314 року в сім’ї благочестивих й знатних бояр Кирила та Марії. Господь обрав його ще від материнської утроби. В «Житії» преподобного Сергія розповідається про те, що під час Божественної Літургії ще до народження сина праведна Марія й молільники чули трикратні виголоси немовляти: перед читанням Святого Євангелія, під час «Херувимської» пісні, та коли священик промовив «Святая святим». Бог дарував преподобним Кирилу та Марії сина, якого назвали Варфоломієм. З перших днів малюк усіх здивував постництвом – по середах і п’ятницях він не приймав молока матері, а в інші дні, якщо Марія
вживала в їжу м’ясо, малюк також відмовлявся від молока матері. Помітивши це, Марія зовсім відмовилася від м’ясної їжі.
У віці семи років Варфоломія віддали вчитися разом з його двома братами – старшим Стефаном і молодшим Петром. Брати вчилися успішно, але Варфоломій відставав у навчанні, хоча вчитель і багато займався з ним. Батьки сварили дитину, вчитель карав, а товариші насміхалися над його нетямущістю. Тоді Варфоломій зі сльозами став благати Господа про дарування йому «книжного» розуміння.
Одного разу батько відправив Варфоломія за конями в поле. По дорозі він зустрів посланого Богом Ангела в образі старого інока, який стояв під дубом посеред поля й молився. Варфоломій наблизився до нього, та, приклонившись, став чекати завершенням молитви старця. Той благословив юнака, поцілував, і спитав, чого той бажає. Варфоломій відповів: «Усією душею я бажаю навчитися грамоті! Отче святий, помолися за мене Богу, аби
Він допоміг мені пізнати грамоту». Інок виконав прохання Варфоломія, підніс свою молитву до Бога, і,
благословляючи отрока, сказав йому: «Відсьогодні Бог дає тобі, дитя моє, розуміння грамоти – ти перевищиш своїх братів і однолітків». При цьому старець дістав посудину, і дав Варфоломію частку просфори, сказавши: «Візьми, дитино, і з’їж – це дається тобі в знамення благодаті Божої, та для розуміння Святого Письма». Старець хотів піти, але Варфоломій просив його відвідати батьківський дім. Батьки з честю зустріли гостя та запропонували пригощення, на що той відповів, що насамперед слід вкусити духовної їжі, й звелів їхньому сину читати Псалтир. Варфоломій став красиво читати, і батьки здивувалися переміні, яка відбулася з їхнім сином. Прощаючись, старець пророчо передрік про преподобного Сергія: «Великим буде ваш син перед Богом і людьми. Він стане обраною обителлю Святого Духа». З того часу святий отрок без труднощів читав і розумів зміст книг. З особливою ретельністю він став заглиблюватися в молитву, не пропускаючи жодного богослужіння. Вже в дитинстві він наклав на себе суворий піст, нічого не їв по середах і п’ятницях, а в інші дні харчувався лише хлібом і водою.
Близько 1328 року батьки преподобного Сергія переселилися з Ростова до Радонєжа. Коли їхні старші сини одружилися, Кирил і Марія незадовго до смерті прийняли схиму в Хотьковському монастирі Покрова Пресвятої Богородиці, що неподалік від Радонєжа. Згодом овдовілий старший
брат Стефан також прийняв чернецтво в цьому монастирі. Поховавши батьків, Варфоломій разом із братом Стефаном віддалився для осібного життя до лісу (в 12 верстах від Радонєжа). Спочатку вони спорудили келію, а згодом і невеличку церкву, яка, з благословення Митрополита Феогноста, була освячена в Ім’я Пресвятої Трійці. Але незабаром, не витримавши труднощів життя в необжитому місці, Стефан залишив
брата й перейшов до московського Богоявленського монастиря, де зблизився з монахом Олексієм, майбутнім Митрополитом Московським (пам’ять 12 лютого).
Варфоломій же 7 жовтня 1337 року прийняв чернечий постриг від ігумена Митрофана з ім’ям святого мученика Сергія (пам’ять 7 жовтня), та поклав початок новому життю во Славу Живоначальної Трійці. Терплячи спокуси й залякування від дияволів, преподобний підіймався «від сили в силу». Поступово він став відомим іншим монахам, які шукали його керівництва. Преподобний всіх приймав з любов’ю, і невдовзі в маленькій обителі утворилося братство з дванадцяти іноків. Їхній досвідчений духовний наставник відрізнявся рідкісною працелюбністю – своїми руками він збудував декілька келій, носив воду, рубав дрова, випікав хліб, шив одяг, готував їжу для братії та смиренно виконував інші роботи. Важку працю преподобний з’єднав з молитвою, бдінням і постом. Братія дивувалася, що при такому суворому подвигу здоров’я їхнього наставника не тільки не погіршувалося, але ще більше зміцнювалося.
Не без зусиль іноки упросили преподобного Сергія прийняти ігуменство над обителлю. У 1354 році Єпископ Волинський Афанасій висвятив преподобного на ієромонаха та возвів у сан ігумена. Як і раніше в обителі строго виконувалися чернечі послухи, але зі збільшенням монастиря збільшувалися і його потреби – нерідко ченці харчувалися убогою їжею, але по молитвах преподобного Сергія невідомі люди приносили все необхідне.
Слава про подвиги преподобного стала відома в Константинополі, й Патріарх Філофей надіслав йому хрест, параман і схиму (в благословіння на
нові подвиги), та благословенну грамоту, в якій радив Божому обранцю облаштувати монастир спільного життя. З Патріаршим посланням преподобний відправився до святителя Олексія, від якого отримав пораду впровадити строге спільне життя. Монахи стали скаржитися на суворість уставу, через що преподобний був змушений залишити обитель. На річці Кіржач він заснував монастир на честь Благо-віщення Пресвятій Богородиці.
Ще за життя преподобний Сергія удостоївся благодатного дару чудодії: він воскресив юнака, коли батько у відчаї вважав єдиного сина втраченим
Порядок у першій обителі став швидко занепадати, і залишки чернців звернулися до святителя Олексія, аби він повернув святого. Преподобний Сергій беззаперечно підкорився святителю, залишивши ігуменом Кіржацького монастиря свого учня, преподобного Романа.
назавжди. Слава про дива, звершені преподобним Сергієм, стала швидко ширитися, й до нього почали приводити хворих як з навколишніх селищ, так і з віддалених місць. І ніхто не уходив від преподобного, не отримавши зцілення недугів та повчальних порад. Усі прославляли преподобного й благоговійно шанували його нарівні з древніми святими отцями. Але людська слава не приваблювала великого подвижника, і він як і раніше залишався взірцем чернечого смирення.
Одного разу святитель Стефан, Єпископ Пермський (пам’ять 27 квітня), який глибоко шанував преподобного, прямував за своєї єпархії до Москви. Дорога проходила в восьми верстах від сергієвого монастиря. Маючи бажання відвідати монастир на зворотному шляху, святитель зупинився, та, прочитавши молитву, поклонився преподобному Сергію зі словами «мир тобі, духовний брате». У цей час преподобний сидів разом із братією за трапезою. У відповідь на благословіння святителя він встав, помолився та у відповідь на благословіння святителя теж благословив його. Дехто з учнів, здивовані надзвичайним вчин-
ком преподобного, поспішили до вказаного місця, та, наздогнавши святителя, переконалися в істинності видіння.
Поступово іноки ставали свідками й других подібних явлень. Одного разу під час Літургії преподобному спів служив Ангел Господній, але через смирення преподобний Сергій заборонив будь-кому розповідати про це до завершення його життя на землі.
Тісні узи духовної дружби та братерської любові зв’язували преподобного Сергія зі святителем Олексієм. Незадовго до смерті святитель покликав до себе преподобного та благав його прийняти [Московську] Митрополію, але блаженний Сергій через смирення відмовився від Першосвятительства.
[На той час московщина перебувала під владою татар]. Великий князь Дмитро Іванович, зібравши військо, прийшов до обителі преподобного Сергія, попросити благословіння на майбутній бій. На допомогу великому князю преподобний благословив двох ченців обителі: схимонахів Андрія (Осляблю) та Олександра (Пересвета), й передрік перемогу князю Димитрію. Пророцтво преподобного Сергія здійснилося: 8 вересня 1380 року, в день Різдва Пресвятої Богородиці, воїни здобули повну перемогу над татарами на Куликовому полі. Під час битви преподобний Сергій разом із братією стояв на молитві, й благав Бога про дарування перемоги війську.
За [чисте] життя преподобний Сергія удостоївся від Бога Небесного видіння: одного разу вночі він читав правило перед іконою Пресвятої Богородиці; закінчився читання канону Божій Матері, він присів відпочити, але раптом сказав своєму учню преподобному Міхею (пам’ять 6 травня), що на них чекає чудесне відвідування – за мить з’явилася Божа матір в супроводі двох Апостолів (Петра та Івана Богослова); від надзвичайно яскравого світла преподобний Сергій упав ниць, але Пресвята Богородиця торкнулася його руками, та, благословляючи, обіцяла завжди бути покровителькою його обителі.
Досягнувши глибокої старості, преподобний за пів роки передбачив свою кончину, покликав до себе братію, та благословив на ігуменство досвідченого в духовному житті та послуху учня – преподобного Никона (пам’ять 17 листопада). В безмовній самотності преподобний преставився до Господа 25 вересня 1392 року. Напередодні великий угодник Божий востаннє покликав братію та звернувся зі словами заповіту: «Будьте уважними до себе, браття – насамперед майте страх Божий, чистоту душевну та любов нелицемірну».
Джерело: Преподобный Сергий // Настольная книга священнослужителя в 7 тт. Т. II. – Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2003, С. 116 – 120. Переклад архім. Арсенія Бочкаря. Текст подається з незначними стилістичними правками. Дата публікації: 9. 01. 2016 р.