Упродовж 2003 р. навколо Дніпродзержинська було встановлено чотири поклоні Хрести. Традиція спорудження придорожніх хрестів на дорогах України уходить у глиб століть, і нині вона особливо збереглася на заході, де радянська влада прийшла лише напередодні Великої Вітчизняної війни. Однак на більшості земель України ця традиція була зруйнована, і лише до 2000-річчя від Різдва Христового на центральних під’їздах до міст стали споруджувати «поклонні» Хрести. Ідея встановлення таких хрестів у нашому місті належить тодішньому директору Дніпровського заводу Цкітішвілі, який звернувся до настоятеля Свято-Миколаївського Собору протоієрея о. Олександра Свідуновича з відповідною пропозицією. Наш настоятель радо сприйняв думку директора заводу, та разом із ним відібрав можливу форму та розмір для майбутніх хрестів. Під час однієї з таких нарад прот. Свідунович власноруч домалював «прорізи» в макеті Хреста, що дозволяло йому міцно вистоювати навіть у непогоду. Чотири таких хрести були відлиті на фасоноливарному цеху ДМК та були встановлені на під’їздах до міста: перший (з боку Дніпропетровська) в середині липня 2003 р., другий (з боку Криничок) біля  селища Українка, третій з боку с. Єлизаветівки, а четвертий (з боку Радсела) 27 вересня 2003 р. З благословіння Єпископа Єфрема освячення цих хрестів було проведено протоієреєм Олександром Свідуновичем за участі міського духовенства. Також під час кожного освячення встановлених Хрестів були присутніми міський голова В. Я. Швець, директор Дніпровського заводу Е. О. Цкітішвілі, голови райрад Дніпродзержинська та вірні [1]. Після встановлення Хрестів, догляд за ними благочинний Дніпродзержинська прот. Олександр доручив священникам, у районі яких розташовані символи християнства нашого міста. Слід зазначити, що самі Хрести є надзвичайними як за свою формою, так і за розміром, і за красою. Без усякого перебільшення можна сказати, що подібних хрестів немає ніде не тільки   в   Україні,   але й  у   всьому   світі – так у  Дніпродзержинську, поряд із Собором, з’явилася нова унікальна за своєю архітектурою християнська пам’ятка [2].

Рішенням виконкому Дніпродзержинської міськради від 27 лютого 2008 р., «за багаторічне служіння громаді, значний особистий внесок у зміцнення духовності, відродження та розвиток Української Православної Церкви у місті Дніпродзержинськ» настоятеля Свято-Миколаївського Собору було нагороджено міським головою Ярославом Сильвестровичем Корчевським відзнакою «За заслуги перед містом» ІІ ступеню з врученням відповідного нагрудного знаку № 0078 [3].

3 червня 2008 р. настоятель нашого Собору протоієрей отець Олександр Свідунович отримав указ наступного змісту: «Цим Ви звільняєтеся від займаної посади Благочинного Дніпродзержинського Благочиння Криворізької Єпархії, залишаючись настоятелем Свято-Миколаївського собору м. Дніпродзержинськ (виділено нами – АБ)» [4]. Новим благочинним було призначено настоятеля храму святої Ольги, що на БАМі, протоієрея Володимира Михайлюка. Так, щонайменше вперше за останні 60 років, настоятель Свято-Миколаївського Собору втратив статус благочинного Дніпродзержинська, причому офіційно не було ніякого обґрунтування нового розпорядження Архієрея. Серед духовенства та вірних Дніпродзержинська почали ширитися чутки про те, що нового благочинного можуть призначити настоятелем Собору (щоправда вони не справдилися), а державна влада ще довго не могла звикнути до того, що отець Олександр не є міським благочинним.

Звісно, що все це не додавало здоров’я 70-річному протоієрею Олександру Свідуновичу, який хоча й намагався активно приховувати свої емоції з приводу останніх подій, однак усе одно переживав за майбутнє Собору, його служителів і вірних. Як і раніше він добросовісно звершував своє служіння як пастирське, так і адміністративне. Згідно зі свідченнями протоієрея Миколая Липенка, восени 2008 р. отець Олександр став нерідко говорити про те, що після дня народження (тобто після 7 січня) він помре. Особливо серйозно наш настоятель сприйняв звістку про смерть Московського Патріарха Олексія ІІ († 5 грудня 2008 р.), сказавши, що й він помре невдовзі. В ніч на 8 грудня отець Олександр відчув сильний біль у серці (слід зазначити, що в нього багато років було хворе серце, однак, на відміну від інших, він ніколи не жалівся на це та не полишав роботи) та попросив свою вірну дружину Галину Сергіївну викликати швидку. Для самого отця Олександра це був винятковий випадок, особливо беручи до уваги той факт, що раніше він просто тікав із лікарні, коли його клали задля поправлення роботи серця. Не зважаючи на тяжкий біль, він самостійно одягнувся в усе чисте та, поки дружина відвернулася буквально на секунду, миттєво помер біля 4-ї години ранку. Отець Олександр помер, стоячи на ногах – його серце зупинилося, коли він збирався до лікарні. У той час, як Галина Сергіївна відвернулася від чоловіка, вона почула за спиною незвичний шум, розвернулося та побачила о. Олександра вже на підлозі та бездиханним. Смерть Апостола Дніпродзержинська була не раптовою, але миттєвою. Так Господь нагородив Свого вірного служителя, який протягом багатьох десятиліть добросовісно та з надзвичайною вірою просив у свого Творця «християнського кінця життя . безболісного, неганебного, мирного, і доброї відповіді на Страшному Суді Христовому» [5].

Уже на ранок тіло спочилого настоятеля було привезено до Собору, де було підготовлено до похорону, в якому прийняли участь фактично всі священники Дніпродзержинська. За словами протоієрея Миколая Липенка (який за довгий час був лікарем) тіло протоієрея Олександра Свідуновича було не дебелим (як у трупів), а м’яким, у той же час на самому тілі були відсутні будь-які ознаки тління (в тому числі й трупні п’ятна).

Очолював відспівування нашого настоятеля, що відбулося 9-го грудня 2008 р. (в один день із похороном Патріарха Олексія, як і передрікав о. Олександр) Архієпископ Єфрем. Після самого похорону труна з тілом одного з найвеличніших священників за всю історію Православ’я на Придніпров’ї була покладена в північній стороні церковної землі фактично посередині між храмом (де він ревносно звершував своє служіння) та кабінетом (де ним успішно вирішувалися господарські питання) у викладену цеглою могилу. Смуток від втрати можливості спілкування зі своїм духовним отцем ліг у серця всіх вірників Свято-Миколаївського Собору . Для кожного це була втрати рідної людини.

Що стосується єпархіального Архієрея, то на офіційному рівні Арх. Єфрем  завжди проявляв повагу до настоятеля Дніпродзержинського Собору. Так, під час одного інтерв’ю в 1998 р., на запитання журналіста «Чи є у Вашій єпархії достойні вчителі молодого священства?» Єпископ Єфрем відповів: «На щастя є. Це благочинні митрофорні протоієреї, що нагороджені правом служити при відкритих Царських Ворота, – Анатолій Марущак (з м. Нікополя, духівник Криворізької єпархії – АБ), Петро Крот (на той час настоятель церкви в с. Лозуватка Криворізького району [6] – АБ), Олександр Свідунович» [7]. Пізніше Єпископ Єфрем, під час своїх візитів до Дніпродзержинського Собору, неодноразово дарував протоієрею Олександру митри, в тому числі й власну, Архієрейську. Тому не дивно, що підготовлений на прохання редакції щомісячної газети «Нікополь православний» (Никополь православный») некролог був підписаний від імені Архієпископа Єфрема, духовенства Дніпродзержинського благочиння, віруючих і парафіян Собору. Сам Криворізький Владика абсолютно погодився з тим, що «Отець Олександр був працелюбним, він виконував будь-яку роботу своїми руками, любив людей, завжди був щирим, справедливим і чуйним священнослужителем. У пам’яті тих, хто знав отця Олександра Свідуновича, він назавжди лишиться невтомним служителем Престолу Господнього, людиною надзвичайної доброти та високих моральних принципів. Таким він назавжди залишиться в пам’яті парафіян. Вічна йому пам’ять» [8].

Слід зазначити, що протоієрея Олександра поважав і настоятель Римо-католицького костьолу ксьондз Мартін Янкевич, який лишив письмові свідчення, щодо особи нашого настоятеля. Так, «За словами отця Мартіна, його записки за отця Олександра не є солодкуватим панегіриком «з нагоди», бо слово «солодкуватість» найменш підходить для характеристики способу о. Олександра Свідуновича» [9].

Збереглося чимало різних невеликих, але доволі змістовних статей, що були опубліковані отцем Олександром у газетах Дніпродзержинська (в першу чергу в «Знамя Дзержинки». Огляду писемної творчості нашого першого настоятеля в останньому відродженні Свято-Миколаївського Собору може (й має!) бути присвячено окреме дослідження.

Передбачивши свою блаженну кончину, він і зараз біля Престолу Божого не полишає своєї молитви за всіх вірників Свято-Миколаївського та тих, хто з вірою в молитві звертається до нього по допомогу. Біля його могили завжди затишно та вгамовується всі внутрішні збентеження. За рік після смерті нашого настоятеля на його могилі був встановлений красивий пам’ятник, а кожного разу на престольні свята та на дні народження й преставлення протоієрея Олександра біля його могили відправляються заупокійні літії.

​Тож, нехай молитвами нашого преподобного настоятеля блаженної пам'яті протоієрея отця Олександра Свідуновичу Господь зміцнює Православну Церкву в нашому рідному та любому краї!

Архімандрит Арсеній Бочкарь