У 1991 році сталася ще одна важлива для відновлення історичної справедливості подія – згідно з домовленістю протоієрея Олександра Свідуновича та директора музею історії міста Циганок Н. О. до Собору були повернуті деякі церковні речі, що зберігалися в музеї. Так, достеменно відомо, що з боку історичного музею до церкви були переданині: ікона Апостола Андрія Первозванного (поч. ХХ  ст.), Ікона Богородиці «Скоропослушниця» (XVIII ст.), ікона «Воскресіння Лазаря» (поч. ХХ ст.), книга «Типікон» (1954 р.), два напрестольні хрести, срібний дискос (к. XIX – поч. ХХ ст.), срібна Євхаристична Чаша (к. XIX – поч. ХХ ст.), Плащаниця (к. XIX ст.) та сталева лжиця (к. XIX ст.) [1]. Також із музею були передані великі ікони з церкви Різдва Богородиці. Ці реліквії й досі є в Соборі, а «різдвобогородичні» ікони були отцем Олександром вставлені в нові кіоти та розміщені на західній стіні храму (там, де знаходяться свічні лавки).

До Пасхи 1991 р., 21 квітня за поданням Єпископа Гліба та з благословіння Блаженнішого Митрополита Філарета Денисенка (на той час – Предстоятеля Української Православної Церкви) настоятель Свято-Миколаївського Собору протоієрей Олександр був нагороджений високою церковною нагородою – митрою [2].

До дня Святої Пасхи, 5 квітня 1993 р., з благословіння Блаженнішого Митрополита Володимира Сабодана, за поданням та рукою Єпископа Кроніда «за зразкові та старанні труди на користь Святої Божої Православної Церкви» прот. Олександр Свідунович був нагороджений правом служіння Божественної Літургії з відкритими Царськими Воротами до молитви «Отче наш» [3] – тобто, як під час Архієрейської служби.

14 травня 1993 р. Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Володимир Сабодан, у супроводі Дніпропетровського Єпископа Кроніда та Херсонського Єпископа Іларіона [4], відвідав Свято-Миколаївський Собор м. Дніпродзержинська. Слід зазначити, що за словом прот. Константина Свідуновича в ті часи розпорядок поїздок Предстоятеля був не настільки щільним як це спостерігається нині. Це дозволило Блаженнішому Володимиру не тільки зустрітися зі своїм давнім другом протоієреєм Олекса­ндром к Дніпропетровську, але заїхати до Дніпродзержинська, аби подивитися на плід його щоденної праці. У другій половині дня Предстоятель, зустрінутий хлібом-сіллю, завітав до нашого Собору, де був надзвичайно вражений надзвичайною та неповторною красою як його зовнішнього виду, так і внутрішнього. Приголомшений побаченим, Митрополит Володимир став розпитувати настоятеля протоієрея Олександра подробиці реставрування храму. Скоріш за все о. Олександр показав Блаженнішому й фотографії Собору до його реставрації для наявної демонстрації об’єму зроблених робіт. Так чи інакше, однак наш святий Предстоятель (який бачив сотні, якщо не тисячі, різних храмів по всьому світу) був настільки вражений побаченим, що сказав із захопленням о. Олександру: «Я не вірю, що одна людина могла зробити таке!», наказав настоятелю зробити поклон на Горньому місці та нагородив найвищою богослужбовою нагородою Української Православної Церкви – правом носіння та служіння двох хрестів із прикрасами, про що Єпископ Кронід видав пізніше відповідний указ [5]. Так Блаженніший Предстоятель відзначив труди нашого рівноапостольного настоятеля, висловивши його свою подяку та повагу за надзвичайно високу та плідну працю на користь Святого Православ’я.

Під час перебування в олтарі, Блаженніший помітив Архієрейське крісло, що на Горньому місці та висловив свою позитивну оцінку щодо побаченого. Архієпископ Кронід одразу ж запропонував Предстоятелю взяти це крісло до Києва, однак Митрополит Володимир сказав, щоби воно й надалі перебувало в нашому храмі.

У 1994 під головуванням протоієрея Олександра відбулося святкування 100-ї річниці Свято-Миколаївського Собору.

Чимало зміцненню авторитету настоятеля протоієрея Олександра серед вірних сприяла його дружина Галина Сергіївна, яка своєю скромністю, добротою, спокоєм і  чуйністю по відношенню до вірників храму дивувала як священнослужителів, так і простих християн. У семінаріях студентів навчають тому, що майбутня матушка має бути «непомітно незамінною» – саме такою й стала дружина отця О. Свідуновича, яка ніколи не влазила в справи чоловіка, але гідно допомагала йому в кожному ділі.

19 лютого 1996 р. «у зв’язку з розділенням Дніпродзержинського благочиння на Дніпродзержинське та Пятихатське» [6] настоятель Свято-Миколаївського Собору протоієрей Олександр Свідунович був призначеним благочинним реорганізованого Дніпродзержинського церковного округу до якого ввійшли: м. Дніпродзержинськ, Дніпродзержинський і Верхньодніпровський райони, а також с. Миколаївка Дніпропетровського району [7].

У 1997 році Дніпродзержинський костьол святого Миколая святкував своє сторіччя з дня побудови. Проведення самих урочистостей було призначення на 6 грудня – день пам’яті святителя в Римо-Католицькій церкві. На запрошення настоятеля костьолу ксьондза Мартіна Янкевича в ювілейних урочистостях прийняв участь і настоятель нашого Собору протоієрей о. Олександр Свідунович. З боку римо-католиків першопастирю дніпродзержинських православних була надана велика повага, що видно з того, що під час привітань о. Свідунович говорив одразу після посла Польщі. Від імені православних прот. Олександр підніс ікону святителя Миколая й так привітав ювілярів: «З повагою та у зв’язку зі століттям! Ця ікона святителя й Чудотворця Миколая Мірлікійського, яка нас об’єднує. Об’єднує наші Собор і костьол, як спільний наш молитовник. Ми даруємо її Вам, щоби висловити Вам щиру нашу любов і повагу» [8]. За словами очевидця цієї події О. Слонєвського після сказаного «отець Олександр поцілував ікону та передав її ксьондзу Мартіну. Ксьондз узяв ікону до рук і також її поцілував. Зал аплодував стоячи» [9]. Слід зазначити, що між двома настоятелями завжди існувала нелицемірна взаємоповага.

Влітку 1998 р. у Криворізькій єпархії відбувся перерозподіл благочинницьких округів у зв’язку з утворенням нових адміністративних одиниць. Через це 9 липня 1998 р. настоятель нашого Собору протоієрей о. Олександра Свідунович отримав такий указ від Архієрея: «Ви призначаєтеся благочинним новоствореного Дніпродзержинського міського благочиння. У віданні Вашого благочиння входять православні парафії м. Дніпродзержинська ... а також Свято-Троїцький храм сел[ища] Аули Криничанського району. Боже благословіння [нехай] буде з Вами!» [10].

До Пасхи 1999 р., що святкувалася в той час 11 квітня [11], Президент України Леонід Данилович Кучма надіслав до настоятеля Свято-Миколаївського Собору м. Дніпродзержинська привітання наступного змісту: «Високоповажний протоієрей Олександр Св[і]дунович! Від щирого серця вітаю Вас із радісним святом СВІТЛОГО ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ. У рік перед 2000-літтям Різдва Христового Великодні урочистості особливо знаменні омріяною надією на духовне відродження і добро, торжество справедливості і весняне оновлення життя. Хай справдяться надії – на Щастя і Здоров’я, на Мир і Злагоду, на Радість і Достаток Вам, Вашим рідним і близьким, всьому народу України. З повагою, Президент України Леонід Кучма» [12]. Такими високими словами голова нашої держави відзначив достойне служіння нашого настоятеля не тільки для Української Православної Церкви, але й для всієї України та її боголюбивого народу в цілому.

Під час святкування славного ювілею 2000-річчя від Різдва Христового, Єпископ Криворізький Єфрем перебуваючи після Різдва Христова у Свято-Миколаївському Соборі, «за увагу до церковних заслуг, ревнісне пастирське служіння, великий внесок у відбудову, становлення та будівництво Святих православних Храмів Української Православної Церкви, до великого та славного Ювілею 2000-річчя Різдва Христового» [13] нагородив протоієрея Олександра Свідуновича медаллю «2000-річчя Різдва Христового».

2000-й рік став ювілейним не лише для християн та істориків, але й для всіх мешканців Дніпродзержинська (історичного Кам’янського). Цього року виповнювалося 250 років зо дня першої письмової згадки про наше місто, що, згідно з указом  Президента України Л. Кучми, було відзначено як 250-річчя Дніпродзержинська [14]. Під час самого святкування, що відбулося 3 червня 2000 року, до нашого міста прибули Президенти України Л. Кучма та Казахстану Нурсултан Назарбаєв [15]. Невдовзі, 26 вересня 2000 р., виконком Дніпродзержинської міської ради прийняв вішення нагородити відзнакою «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню настоятеля Свято-Миколаївського собору протоієрея о. Олександра Свідуновича «за значний особистий внесок в підготовку та проведення заходів, присвячених святкуванню 250-річного ювілею міста» [16]. Найближчим часом відповідну грамоту та належний до неї нагрудний знак № 0021 нашому настоятелю вручив міський голова Василь Якович Швець. Цією нагородою міська влада закарбувала поважливе ставлення до протоієрея Олександра Свідуновича, який впродовж 12 років відроджував церковне та культурне життя нашого міста.

Слід зазначити, що приблизно в цей час отцю Олександру довелося знову зайнятися реставрацією Собору. Однак, на відміну від першої (зовнішньої) реставрації, нинішня була майже невидима для інших. Мова йде за підвальні роботи по зміцненню фундаменту – справа в тому, що неодноразові розбудови нашого храму призвели до того, що наприкінці ХХ століття всі ці різні та штучно підігнані одне до одного фундаменти стали розходитися, що неодмінно несло за собою руйнування церкви. Задля запобігання такої небезпеки, настоятелем о. Олександром Свідуновичем були проведені складні та доволі коштовні роботи по укріпленню фундаменту та нижньої частини храму. За словами сучасного дослідника «отець Олександр був працелюбним і багато робіт виконував своїми руками» [17]. Ці слова є щонайменше правдою: кожен, хто знав отця-настоятеля міг часто побачити його то з пилкою, то з киянкою, то з іншим інструментом. Так само вчинив наш Апостол і з фундаментними роботами – він сам неодноразово облазив увесь підвал виявляючи та реконструюючи (там, де можна було впоратися невеликими силами) проблеми соборного фундаменту. Нажаль цих величезних трудів не було помітно іншим, а тому дехто почав вважати, що нібито настоятель «нічого не робить для храму». Однак протоієрей Олександр Федорович і надалі не звертав уваги та такі принизливі чутки, в той же час не розповідаючи нікому про свої великі труди.

У 2003 році трудами прот. Олександра до Свято-Миколаївського Собору було проведене нове опалення.