top of page

Архімандрит Арсеній Бочкарь

Актуальні питання розвитку української духовної освіти

в XXI столітті

Історія духовної освіти в Україні налічує вже не одне століття. Відомо, що з часів Хрещення Русі св. князем Володимиром Великим була відкрита перша школа для юнаків, в якій викладалися не тільки грамота та математика, а також богословські дисципліни, які містили в собі початкові знання про християнську віру, про Бога й Церкву. За часів Ярослава Мудрого освіта все більше поширюється серед заможних киян. Головним джерелом пізнавання гуманітарних наук були церковні книги. Саме в церковному   середовищі   з’являлися   перші   вітчизняні  науковці. 

Текст статті було написано для доповіді

на ІІІ Покровських міжнародних місіонерсько-просвітницьких читаннях,

що відбулися в Києві 26 - 28 жовтня 2011 р.

 

Електронна версія надана автором

спеціально для публікації

на сайті бібліотеки імені святителя Володимира

храму преподобного Сергія Радонєжського

 

Розміщено 11 червня 2015 року

Але найсерйознішим осередком освіти того часу стала Києво-Могилянська Колегія, яка згодом стала йменуватися Академією. Цей навчальний заклад став найкращим зразком українського православного духовного навчального закладу: поряд із богословськими науками, які викладалися на найвищому рівні, студенти Академії вивчали  велику кількість світських дисциплін. Повний курс навчання тривав 8 років.

Відповідно до 35 статті Конституції України, кожному гарантується право на свободу світогляду та віросповідання. Засновані релігійними організаціями навчальні заклади можуть звершувати свою діяльність на рівні з іншими навчальними закладами та відповідно до закону України «Про освіту», зокрема у передбаченому законодавством порядку проходячи процедури ліцензування та акредитації. На необхідності відповідних законодавчих змін було наголошено у зверненнях Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Президента України, Прем’єр-міністра та лідерів депутатських  фракцій  у  Верховній  Раді  України  від  24  листопада  2006 р.  Головою

  • Wix Facebook page
  • Google+ Social Icon
  • Odnoklassniki Social Icon
  • Vkontakte Social Icon
  • Wix Twitter page
Anchor 10

Серед найосвіченіших постатей того древнього часу відомі два київські Митрополити – св. Іларіон та Климент Смолятич. Обидва ієрархи володіли на високому рівні не тільки богословськими знаннями, але також і світськими науками. Особливо це стосується Митрополита Климента, який досконало володів грецькою мовою і в своєму відомому «Посланні» поряд з Отцями Церкви цитував древніх грецьких філософів – Аристотеля, Платона, а, можливо, ще й Гомера. Внесок преподобного Нестора Літописця в розвиток світської та духовної освіти нашого народу безцінний – він став першим істориком, який докладно та детально описував історичні події не тільки своєї епохи, але й попередніх віків. 

Після монгольської навали духовна освіта в Україні занепадає. Лише з XVII століття Церква знову звертає увагу на необхідність широкоспектральної освіти для майбутніх пастирів, богословів та вірних. Особливо прославилися в цьому т.зв. «братські школи» львівського та київського Богоявленського  православних братств. Також вагомий внесок в розвиток української освіти того часу внесла Острозька Академія. Головна мета цих шкіл полягала в навчанні молоді Православ’ю. Всі ми знаємо, що горезвісна Берестейська унія 1596 р. поділила український народ на дві ворогуючих між собою сторони. За допомогою єзуїтів уніати навчали молодь католицькому богослов’ю, що, звісно, спричиняло поступове поширення унії вглиб України. Тому вищезазначені школи головною своєю метою поставили захист Православ’я на найвищому рівні всебічної освіти і в цьому вони досягли певних результатів. 

Реформи освіти XIX століття започаткували поділ навчання в Семінаріях та Академіях по 4 роки в кожній відповідно. Та сама система збереглася і в радянські часи. Але, якщо за імперських часів держава визнавала диплом випускника Академії на одному рівні з університетським, то комуністична влада поставила духовну освіту фактично поза законом, бо на державному рівні ця освіта не визнавалася. Падіння богоборницького режиму дозволило в країнах СНД відкривати нові духовні Училища, Семінарії та Академії. В Російській Федерації та Молдові духовні навчальні заклади навіть отримали можливість державної акредитації.

Все це, без сумніву, вносить позитив у загальну картину катехизації народів, які опікає  наша Церква. Однак не слід забувати, що сьогодні вже є недостатнім проведення декількох лекцій на євангельську тему в школах або інститутах. Необхідно наголошувати на всебічний розвиток православної молоді - від семінариста до студента будь-якого ВУЗу поза залежністю від спрямованості його діяльності. 

Християнсько-демократичного   Союзу   В. Стретовичем були підготовлені два відповідні законопроекти до ВР, але перший був відхилений парламентською більшістю, а другий зовсім не був розглянутий через розпуск парламенту. Тому на сьогоднішній день немає ніякої законодавчої бази для державної акредитації духовної освіти.

В Україні Церква відділена від держави. Отже, як у школах, так і у ВУЗах Православна Церква не може мати своїх представників, які б на одному рівні із професорско-преподавательским складом могли б нести юним серцям світло євангельського навчання. Шляхи подолання подібної ізоляції пропонувалися різні, однак на ділі майже все закінчується сумною констатацією того факту, що випускники семінарій і Київської Духовної Академії не мають диплома держстандарту. Це означає, що ніхто з них не має ніякого права бути викладачем ані в середньоосвітніх школах, ані у ВУЗах.

Особлива атмосфера духовних навчальних закладів дозволила їм вижити в непростих умовах комуністичного режиму. Але сьогодні цих методів уже недостатньо - сьогодні кожний семінарист або академіст замислюється над своїм майбутнім; майбутнім, що він хоче побудувати в церковній огорожі, але, разом із цим мати гарантію того, що роки проведені в навчанні, будуть корисні не тільки вдома або на приході, але й у науковому світі.

У зв’язку з таким положенням речей, священноначаліє Української Православної Церкви ухвалило рішення щодо розширенні можливостей для випускників духовних навчальних закладів. З благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви, та рішенням Священного Синоду (журнал № 33), в 2002 році відкривається  Українсь-

ка богословська академія імені святих Кирила і Мефодія. Нововідкритий навчальний заклад став другий академією в Українській Православній Церкві, однак «друге місце» не вплинуло на якість викладання та наукової діяльності. Засновником академії виступила Київська Митрополія, а ректором став автор ідеї її створення, нині вже архімандрит, професор о. Віктор Бедь. 

З найперших днів УБА пішла шляхом подолання вищезгаданих проблем по невизнанню державою дипломів випускників церковних навчальних закладів. Першочерговим завданням стало рішення питання про одержання випускниками академії дипломів про вище світське утворення.

Найпершою турботою ректорату та професорсько-викладацької корпорації стало максимальне наближення викладання богословських дисциплін до методик вищої школи. Уперше в історії Української Православної Церкви були розроблені навчально-методичні комплекси (т.зв. «методички») по всім без винятку предметам. Були розроблені індивідуальні плани й робітники навчальні програми по предметах. З першого дня, викладання ведеться державною мовою та за кредитно-модульною системою ECTS.

Законодавча база України поки ще не дозволяє визнавати церковні навчальні заклади на одному рівні з ВУЗами. Однак узятий в 2002 році курс не дозволяв «охолонути» після такого потужного старту. У зв’язку із цим, у квітні 2006 року, за поданням ректора о. Віктора Бедь, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Володимир, благословляє реорганізацію УБА в духовно-учбово-науковий комплекс «Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила й Методія (вищий духовний навчальний заклад Української Православної Церкви) – Карпатський університет  імені  Августина

Волошина (вищий навчальний заклад Міністерства утворення й науки України)». Скорочено: ДННК «УУБА – КаУ». Таким чином, уперше в історії нашої Церкви, з’явився комплекс, що унікально поєднує в собі й богословській академії й світському університеті. Який же позитив з’явився після такої реорганізації?

Перше. Студенти-богослови навчаються одночасно у двох Вузах: в академії й університеті. Це дає їм можливість поряд із богослов’ям розширено вивчати такі світські дисципліни, як філософію, історію, філологію, психологію, педагогіку й інформатику, які, відповідно до державного стандарту є необхідними при вивченні у вищій школі в галузі знань «Гуманітарні науки». По закінченні навчання студенти одержують два дипломи (церковний і державний) відповідно до рівня навчання бакалавра або магістра.

Друге. Створений університет має дуже важливу рису, що відрізняє його від інших ВУЗів України: одночасно зі світськими дисциплінами студенти вивчають історію Української Православної Церкви, введення в катехізис, введення в догматичне богослов’я, введення в засноване богослов’я, Священне Писання Старого й Нового Завітів, церковнослов’янська мова, літургічне богослов’я. При тому, що студентами університету є люди різних конфесій і навіть віросповідань, вивчення цих предметів є місіонерством нашої академії (а, відповідно й Церкви) для молоді, що навчається у світському ВУЗі. Особисте безпосереднє спілкування студентів КаУ зі студентами УУБА створює атмосферу взаєморозуміння між молодими людьми різної спрямованості й спеціальності. Звідси стає зрозумілим поступовий розвиток тенденції відвідування храмових богослужінь УУБА викладачами й студентами КаУ. Усе це створює атмосферу можливості місіонерського впливу Святої Української Православної Церкви на молодь, яка є майбутнім нашої Церкви.

Сьогодні перед Церквою стоїть питання про можливі засоби акредитації духовних Училищ, Семінарій та Київської Духовної Академії. У рамках поступового переходу на Болонську систему освіти  навчальних закладів Української Православної Церкви, першими кроками можуть і мають стати розробки робочих навчальних програм та методичних комплексів.

Стосовно переходу на нову систему освіти необхідно розробити єдині для всіх навчальних закладів Церкви вимоги до викладання предметів. Наприклад, викладання Догматичного богослов’я в Семінаріях повинно бути однаковим. Реалії життя говорять про те, що коли студент поступає в магістратуру Ужгородської української богословської академії або в Київську Духовну Академію після закінчення інших Семінарій, то він стикається з проблемою різного рівня підготовки по будь-якому предмету (наприклад – тому ж самому Догматичному богослов’ю). Бо в одній Семінарії є хороший викладач з цього предмету, а в іншій викладач не приділяв увагу якимось особливостям, які не менш важливі за основний матеріал. З метою запобігання такої проблеми було б доцільне при Навчальному Комітеті створити комісію, яка б розробила єдиний стандарт для викладення основних богословських дисциплін, а саме: догматичного богослов’я, літургійного богослов’я, історії Української Православної Церкви, а також Старого та Нового Завітів.

Перехід  на  Болонську кредитно-модульну систему передбачає два рівні підготовки фахівців – бакалаврат та магістратура. У разі переходу на нову систему необхідно розробити принцип стандартизації духовних навчальних закладів. Проект такого переходу було запропоновано ректором УУБА професором протоієреєм (нині архімандритом) Віктором Бедь під час його доповіді на пленарному засіданні перших Покровських міжнародних просвітницьких читаннях 16 жовтня 2007 року, у м. Києві: «духовні училища, які б проводили підготовку молодших спеціалістів з терміном навчання 2-3 роки та правом подальшого зарахування на 3-4 курси вищих духовних навчальних закладів (семінарій, академій); духовні семінарії, які б проводили підготовку бакалаврів (базова вища духовна освіта) з терміном навчання 4-5 років та правом подальшого зарахування на 5-й (1-й магістратури) курс вищого навчального закладу (академії); духовні академії, які б проводили підготовку магістрів (повна вища духовна освіта) з терміном навчання з першого курсу 6 років, а на базі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра – 2 роки та правом подальшого зарахування в докторантуру (по старому аспірантуру) з терміном навчання від 2-х до 4-х років»[1, с. 7]. На наш погляд це найкращій варіант інтеграції системи освіти Української Православної Церкви до Болонського стандарту.

Другий і не менш важливий чинник в переході до державної акредитації – це перехід усіх без винятку навчальних закладів на викладання матеріалу українською мовою. Яким би важким цей процес не здавався, але це має величезне та особливе значення для розвитку нашої системи освіти. Нонсенсом є те, що в державі, яка має свою багатовікову культуру, свою чудесну мову, викладання ведеться російською, тобто іноземною мовою. Зараз неважливі причини появи такого явища в Українській Церкві. Сьогоднішня  ситуація   вимагає   від   нас   повернення  до  тих принципів,  які

були в нашій Церкві раніше її підпорядкування з юрисдикції Константинопольського Патріархату до Патріархату Московського. Одним із тогочасних принципів є викладання богослов’я  державною мовою. Формування українського богослов’я неможливе без української мови. Фактично впродовж останніх 20-ти років ми не будуємо вітчизняне богослов’я, а допомагаємо розбудовувати російське богослов’я. Такі проблеми, як переклад Церквою Святого Письма, переклад святоотцівських творів, визначення богословської термінології, підготовка та друк підручників українською мовою залишаються невирішеними. І дуже прикрим є той факт, що не в усіх семінаріях України вивчається українська мова та література. І цей фактор теж негативно впливає на наближення системи освіти Української Церкви до рівня державного стандарту.

Третій чинник наближення до державної акредитації полягає в кадровому питанні, а саме в рівні освіти викладачів. За державними вимогами рівень підготовки бакалаврів повинні забезпечувати не менше 50-ти відсотків викладачів з науковим ступенем. А для наших Семінарій та Училищ це є проблемою.

Підготовка контрольного пакету документів, проходження держреєстрації, дозвіл Кабінету Міністрів – це далеко не весь перелік необхідних процедур для переходу духовних навчальних закладів на рівень державної акредитації.

Процес переходу Українською Церквою на зміну системи освіти дуже нелегкий. Ні для кого не є секретом, що духовні навчальні заклади живуть своєю особливою атмосферою, яка полягає як в навчальному, так і в виховному процесі, втрата якої неминуче призведе до сумних наслідків. Тому в підході до питання про державну акредитацію слід дуже уважно підбирати як діючи програми, так і тих, хто їх буде запроваджувати в життя – тобто викладачів, керівників кафедр, проректорів та ректорів.

Успішно акредитований і ліцензований, ДННК «УУБА – КаУ»  сьогодні потужно розвиває українське богослов’я. 17 - 19 травня 2010 року Карпатський університет імені Августина Волошина успішно пройшов перший етап державної акредитації магістрів богослов’я. З Божою допомогою, з 2010 року вперше в історії України православних ми можемо випускати  магістрів богослов’я, які здобули освіту на батьківщині за програмами, які були розроблені саме Українською Православною Церквою. З таким дипломом МОН України, випускники можуть займатися науково-педагогічною працею в ВУЗах та школах України на одному рівні з викладачами гуманітарних дисциплін.

У 2009 році з ініціативи ректора академії та за підтримки Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України ВАК України прийняв на розгляд питання про визнання богослов’я наукою. 15 травня 2010 року ця ініціатива була підтримана й затверджена.

Яка ж перспектива цих рішень для нашої Церкви? Відтепер, випускники-магістри Карпатського університету імені Августина Волошина зможуть надходити в державну аспірантуру й захищати кандидатські й докторські дисертації по богослов'ю, які буде приймати ВАК України!

Унікальність створення й діяльності духовно-учбово-наукового комплексу   «Ужгородська   українська   богословська   академія імені свя-

тих Кирила й Методія – Карпатський університет імені Августина Волошина» важко переоцінити. Його діяльність можна зрівняти з підставою й розвитком Києво-Могилянської колегії, що теж для свого часу стала неймовірним проривом Київської Митрополії в справі подолання назрілих проблем. Таким чином, можна бачити, що наші українські академії були засновані для єдиної мети – це широкоспектральний і різнобічний розвиток богослов’я пліч-о-пліч із найкращими досягненнями світської науки.

17 червня 2010 року під час проведення наради ректорів навчальних закладів РПЦ, яка проходила в Московській Православній Духовній Академії (Росія) головний доповідач на семінарі з приводу засобів переходу на Болонську систему доктор педагогічних наук, директор Національного офісу програми Tempus у Росії Олейнікова О. М. зазначила, що Україна займає в світі друге, після Іспанії, місце з реалізації переходу на Болонську систему. Під час семінару відбулося обговорення практичної сторони впровадження Болонського процесу в богословському освітньому просторі. Виступивши від імені УУБА, проректор з богословської науково-дослідної роботи УУБА та КаУ ігумен Арсеній (Бочкарь А. О.) відзначив досягнення духовно-навчально-наукового комплексу (ДННК) «Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія - Карпатський університет імені Августина Волошина» у справі акредитації та ліцензування спеціальності «магістрів богослов’я, викладачів вищої школи» Міністерством освіти та науки України, які відбулися з ініціативи ректора академії професора, архімандрита Віктора (Бедь) з благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви. Довідавшись про досягнення Української Православної Церкви у співпраці з Міністерством освіти та науки України, що реалізувалися на базі Ужгородської української богословської академії, Ольга Миколаївна високо оцінила їх та відзначила, що «в України треба вчитися», бо таких результатів у Російській Федерації поки що немає.

Академія успішно реалізує процес міжнародного транскордонного співпрацювання. 27 травня 2010 року між УУБА та Мінською Духовною Академією імені святителя Кирила Турівського (Білорусь) був підписаний договір про співпрацювання в науковій та педагогічній сферах. Цей духовний ВУЗ став другим, після Пряшівського університету (Словаччина), з яким Українська Православна Церква в особі УУБА розвиває міжнародні контакти не тільки через особисті співпрацювання окремих викладачів, але на офіційному рівні.

9 вересня 2010 року з благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви, до Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила в Мефодія прибули делегації з Елладської Православної Церкви на чолі з Високопреосвященнійшим Іоаннісом (Тассіасом), митрополитом Лангадським та Православної Церкви Чеських земель   і   Словаччини   на   чолі   з   Високопреосвященнійшим   Георгієм (Странським),

архієпископом Михалівським і Кошицьким. Під час звернення до професорсько-викладацького складу та студентів митрополит Іоанніс сповістив: «Кожен студент Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія, який має благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви та з благословення ректора академії професора, архімандрита Віктора (Бедь) може навчатися в Фессалонікійській філософсько-теологічній академії імені святих Кирила і Мефодія, зокрема, де будуть вивчати грецьку мову». Під час робочої зустрічі ректора УУБА Митрополитом Іоаннісом та Архієпископом було обговорено питання укладення договору про міжнародну співпрацю в галузі богословської освіти і науки між академією та Лангадською митрополією Елладської Православної Церкви і Михайлівсько-Кошицькою єпархією Православної Церкви Чеських земель і Словаччини.

З благословення Його Божественного Всесвятійшества Варфоломія І, Архієпископа Константинополя – Нового Риму і Вселенского Патріарха - Високопреосвященнійший митрополит Іоанніс (кафедра якого перебуває під омофором Вселенського Патріархату), з благословення Блаженнійшого Христофора, Предстоятеля Православної Церкви Чеських земель і Словаччини – Високопреосвященнійший архієпископ Георгій та з благословення, Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, архімандрит Віктор (Бедь) підписали протокол про наміри створити Міжнародну Академію богословських та філософських наук. У рамках подальшого співробітництва сторони домовились направити на навчання до Греції (для вивчення грецької мови) вже в цьому 2010/2011 навчальному році двох студентів Ужгородської української духовної академії імені святих Кирила і Мефодія.

Постійна участь у єпархіальних, всеукраїнських та міжнародних конференціях (зокрема у Білорусі, Словаччині, Росії) дає можливість науково-педагогічним працівникам ДННК «УУБА – КаУ» обмінюватися досвідом із колегами та розширяти кордони своєї діяльності далеко за межі України. Так, наприклад, докторантура академії все давно перестала бути суто українською. У ній навчаються студенти з Росії, Латвії, США, Греції.

Академія   постійно   приймає   участь  у реалізації проектів видання книг та

наукових збірників. Зокрема, «Науковий вісник» є прекрасним взірцем співпрацювання духовних на світських науковців, бо кожна сторона має рівну можливість викладання напрацьованого матеріалу (в той час, як у світських виданнях не публікуються церковні дослідження, а в церковних – світські).

Таким чином, Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія, менш ніш за 10 років свого існування, змогла домогтися високих результатів у здобутті Українською Православною Церквою можливості акредитувати богословські науки та виходити на європейський освітній рівень не втрачаючи при цьому ідентифікації себе як православного навчального закладу, першим завданням якого є виховання молоді святій Православній вірі, патріотами своєї Батьківщина та високоосвіченими науковцями.

Використана література

 

  1. Бедь В., прот. Проблеми розвитку богословської освіти в духовних навчальних закладах Української Православної Церкви в умовах запровадження Болонського процесу в освітньому просторі України (доповідь на пленарному засіданні перших Покровських міжнародних просвітницьких читаннях 16 жовтня 2007 року, м. Київ).

  2. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. – К., 1998.

  3. Конституція України. – К., 2007.

  4. Международная научно-практическая конференция «Духовно-нравственное воспитание на основе отечественных культурно-исторических и религиозных традиций и ценностей». Программа. – 35 с.

  5. Саюк В. Форми організації православного виховання і навчання. Рук. – Ужгород, 2008.

  6. Україна – Греція – Словаччина. УУБА виступить співзасновником Міжнародної богословської академії // http://www.uuba.org.ua/novi/ukrayina-gretsiya-slovachchina.-uuba-vistupit-spivzasnovnikom-mizhnarodnoyi-bogoslovskoyi-akademiyi.html (дата доступу 30. 09. 2010 р.).

bottom of page