Українська православна Церква
Кам'zнська єпархіz
Храм преподобного сергіz радонєжського
Бібліотека імені свzтителz володимира
Архімандрит Арсеній Бочкарь
Важливість морального авторитету викладача курсів
духовно-морального спрямування в загальноосвітніх школах України
Вельмишановні учасники Всеукраїнського
науково-практичного семінару!
Від власного впливу та авторитету керівника залежить позитивність вирішення багатьох питань. Від впливу та авторитету духовного керманича залежить ще більше, бо мова йде не про зовнішнє, а про внутрішнє.
У Старому Завіті Господь вимагає від Своїх служителів (перш за все пророків) чистоти морального життя. Коли ж настає момент гріхопадіння Він дає можливість виправитися (наприклад Давиду посилає пророка Нафана).
Текст статті являє собою доповідь
на Всеукраїнському науково-практичному семінарі для методистів обланих інститутів післядипломної педагогічної освіти України "Особливості вивчення курсів духовно-морального спрямування в навчальних закладах України,
що відбувся у Львову в Українському католицькому університеті
22 - 23 лютого 2011 р.
Електронна версія надана автором
спеціально для публікації
на сайті бібліотеки імені святителя Володимира
храму преподобного Сергія Радонєжського
Розміщено 11 червня 2015 року
У Новому Завіті Апостоли, як свого роду викладачі (або наставники) Божественної істини не тільки самі живуть у чистоті, але й неодноразово закликають до неї всіх послідовників Христа як через усну проповідь, так і через свої послання.
Але найбільшим прикладом того, що викладач моральності сам маг жити (не прости дотримуватися, а саме жити!) моральним життям є Христос. Якби Він хоча б у чомусь не підкріплював Свої слова відповідними вчинками, Він би став черговим теоретиком, який може лише красиво говорити про мораль, а сам моралі не дотримується. Саме завдяки чистоті життя Христа, Його вчення, що коротко міститься у Заповідях Блаженств сприймалися слухачами. Коли ж наступив момент засудження блудниці з боку євреїв, то Христос пропонує кожному заглянути у свою душу та покарати грішницю лише в тому випадку, якщо хтось віднайде себе чистим від гріху.
Ми називаємо Христа Божественним Вчителем. Так і є. Але й ті, на кого Він поклав місію вчити Свій народ, теж є учителями. Учителями в нашому житті є всі, від кого ми чомусь можемо навчитися. А навчитися можна від будь-якої людини – як робити, або як не робити. На викладача так само покладається високе покликання навчити двом речам: як робити та як не робити.
Викладач курсів морального спрямування у загальноосвітній школі стикається з рядом серйозних проблем:
-
Вікова різниця між ним та слухачами;
-
Поліконфесійність аудиторії;
-
Психологічна проблема світосприйняття підлітками;
Першу та третю проблеми можна вирішити за допомогою досвіду психології педагогіки. А другу (поліконфесійність) необхідно дуже обережно вивчати. Якщо навіть у класі всі християни, то необов’язково вони всі будуть вірниками однієї Церкви. Тож, за відсутності конфесійності викладання предметів духовно-морального спрямування, педагогу необхідно знайти «золоту середину», яка буде єдиною для всіх християн – викладення біблійної історії у історичному та моральному аспектах без особливого заглиблення у догматичні розбіжності між християнськими церквами.
Школярам необхідно пре подати знання з особливо важливих речей, з якими йому доведеться стикатися протягом усього життя: Ким є Бог і яке Його відношення до світу, звідки з’явився цей світ та людина? Вкрай важливим є показати учням (серед яких переважна більшість є вже підлітками) високе достоїнство людини як особистості на прикладі біблійної християнської антропології. Виходячи з цього слід поступово підвести дітей до правильного розуміння відносин між людьми, між чоловіками та жінками, між батьками та дітьми.
Особливу увагу слід приділяти прикладам вирішення непростих ситуацій між людьми у суспільних та моральних питаннях. На біблійних та історичних християнських прикладах учням треба розкрити та донести думку про те, що у Святому Письмі є засоби вирішення всіх життєвих ситуацій – необхідно тільки правильно користуватися цими знаннями. І саме ключ до розуміння цього і слід надати педагогом учням.
Ще одна проблема, з якою стикається викладач курсів духовно-морального спрямування – це проблема певного дискомфорту викладачів перед аудиторією через відсутність богословської освіти. Вирішення цієї проблеми можливе за умови постійного консультування викладача із своїм духовним наставником (православний – із православним священиком чи Єпископом, греко-католик – із греко-католицьким священником чи єпископом, протестант – із протестантським пастором) з одного боку та внутрішньої впевненості у собі (не гордості, чи пихатості, а саме впевненості) за прикладом Самого Христа, Який говорив, як Той, «що має владу» (Мф. 7, 29).
На останок слід відзначити те, що діти (які миттєво можуть відрізнити брехню від правди) не будуть слухатися викладача, який красиво говорить на заняттях про те, що необхідно з любов’ю та розумінням відноситися до тих, що оточують, а по за уроком буде вести себе інакше. Людина горда не може навчити смиренню, так само й розпусник не може навчити цнотливості. Так само й викладач курсів духовно-морального спрямування має бути духовно-спрямованою людиною, як викладач алгебри знає математику, а історик знає історію.
Тож, підсумок можна висловити словами великого православного святого Єпископа святителя Тихона Задонського: «Хто за своєю посадою мас говорити про святе, той зобов’язаний і у своєму житті являти святість». Ці слова прекрасно виражають суть необхідності викладачу курсів духовно-морального спрямування жити справжнім і нелицемірним моральним життям для того, щоби своїм авторитетом навчати школярів моральним і біблійним християнським істинам.
Дякую за увагу!