Святому Андрію випав жереб проповідувати серед скіфів. Ця проповідь виявилася настільки вдалою, що про успішну християнізацію скіфів засвідчив святий Апостол Павло, зазначивши, що в Церкві «немає ані елліна та юдея ... варвара, скіфа, раба, вільного, але все та у всьому – Христос» (Кол. 3, 11). Просто так великий Павло не став би згадувати про скіфів поруч із народами, що першими прийняли християнство. Відповідно, вже в 2 пол. I століття багатьом народам були відомі скіфи-християни, і ці християни серед скіфів з’явилися завдяки проповіді Апостола Андрія. Джерела говорять про те, що вже на I та II Вселенських Соборах були присутні Єпископи Скіфської (інакше – Томійської [1], від назви кафедрального міста) єпархії, центр якої знаходився на території сучасного румунського міста Констанца.

Наявність чималої апокрифічної літератури, пов’язаної з іменем святого Андрія призвела до того, що в науці стали скептично ставитися до факту перебування Апостола на території України. Найперший апокриф, названий «Акти», або «Діяння Андрія» був написаний гностиком Харінусом [12]). Інші «андріївські» апокрифи були опубліковані видатним вченим Костянтином Тішендорфом в «Acta apostolorum apocryphorum» у Лейпцигу в 1851 р. За думкою Сергія Петровського, найперші апокрифи, що пов’язані з іменем св. Андрія відносяться до кінця I століття, а найпізніші – до середини VII ст. [9, c. 147]. Докладно вивчивши апокрифічні «Діяння» (πράξεις) Апостола Андрія, одеський протоієрей Петровський робить наступний висновок: «Апокрифічні сказання про Апостола Андрія та його співробітників виявляються, таким чином, не просто літературними пам’ятками, що об’єднані між собою генетично, але записами Передання про апостольську місію, що склалася та зберігалася вперше там, де Апостоли проповідували, - записами, які цінні тому, що їхню основу складають або дійсні, або близькі до дійсності факти» [9, c. 82]. Таким чином, навіть наявність свідчень про Причорноморську місію Ап. Андрія в апокрифах, не може ставити під сумнів істинність самого факту проповіді. Так, наприклад, свідчення про Успіння Богоматері колись було записане в апокрифі «Успіння Марії», однак це не означає, що Кафолічна Церква не мала в собі цих свідчень (хоча і не записаних). 

Відомий церковний історик В. В. Болотов (якого неможливо запідозрити в необ’єктивності або ненауковості) також ставився до апокрифів із певною довірою: «гностичні письменники, якщо лише могли, говорили правду; імена царів I ст. вони подають історичні, їхня хронологія майже достовірна. Тож, відносно апокрифів можна встановити таке принципове положення: в них лишилися цінні указівки на правду, що являють собою рештки історичного передання. А, відповідно, апокрифічні акти Апостолів неможливо a priori виключити з числа джерел для історії поширення християнства» [4, c. 393 – 394].

Василь Болотов підрозділяє апостольські місії на декілька груп, серед який однією з найбільших позначає понтійську (чорноморську) місію [2, c. 51], яка проходила в Боспорському царстві, центр якого знаходився на території Криму зі столицею в Пентикапеї (суч. Керч). До чорноморської місії відноситься проповідь Апостолів Петра, Андрія, Варфоломея та Матфея. Виходячи зі свідчень апостольської історії, що описана в Книзі Діянь та інших історичних свідченнях, Апостоли не просто проповідували на території певної країни, вони обов’язково приходили до її столиці. Тож, якщо святий Андрій проповідував в Боспорському царстві, він обов’язково мав перебувати в Криму. Таким чином, ми підходимо до головної мети нинішнього дослідження – Апостол Андрій Першозванний проповідував на території нашої Батьківщини.